Батькам

Ваша дитина стала школярем 

У дошкільному дитинстві відбувається інтенсивний розви­ток усіх пізнавальних, психічних процесів, які в подальшому виступають першоосновою готовності дитини до школи, і най­більша роль у цей період у розвитку та становленні дитини на­лежить батькам. Саме вони мають забезпечити своєму малюкові сприятливі умови для розвитку та серйозно «працювати» в цьо­му напрямку, якомога частіше спілкуючись із дитиною. Чим ра­ніше починається така взаємодія батьків з дітьми, тим краще, але хочемо зазначити: таку батьківську «роботу» починати ні­коли не пізно. Вона може стати чудовим та захоплюючим за­няттям — адже це процес творення людини, доросле життя якої перш за все визначається тим, чого вона навчилася в дошкіль­ному дитинстві, спілкуючись із мамою і татом. Цікавим є такий факт: люди, які досягли успіхів у житті, підкреслюють значи­мість і важливість того, що дають дитині батьки.

1.   Ви для дитини — зразок мовлення, адже діти вчаться мо­ви, наслідуючи, слухаючи й спостерігаючи.

Ваша дитина обов'язково буде говорити так, як ви.

2.   Дитина успішніше засвоює мову в той момент, коли до­рослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють.
Виявляйте готовність слухати.

Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому

3.     Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкіль­ні роки закладаються основи впевненості в собі та успіш­ного мовленнєвого спілкування поза сім'єю. Від ступеня раннього мовленнєвого розвитку залежить подальший процес росту дитини в школі.

4.     Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.

5.      У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інте­реси, симпатії та антипатії.

Поважайте її неповторність.

6.     Ставте для себе та для дитини реальні цілі. Ведіть і спря­мовуйте її, але не підштовхуйте.

7.      Забезпечте дитині широкі можливості користування кож­ним із п'яти відчуттів: вона має бачити, слухати, торка­тися руками, куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.

8.     Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику руки, аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхід­но багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі зображення тощо.

9.     Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра — це її провідна діяльність, це її робота.

10.     Допомагайте дитині осягнути склад числа. Необов'язково, щоб дитина механічно могла лічити до 100 й більше. Не­хай вона рахує до 10—20, але їй украй необхідно розуміти й знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких — 7 то­що. Це є основою поняттєвого розуміння основ арифме­тики, а не механічного запам'ятовування.

11.     Працюйте з дитиною над розвитком пам'яті, уваги, мис­лення. Для цього є багато ігор, головоломок, задач у ма­люнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.

12.      Запровадьте для дитини вдома єдиний режим та обов'язково дотримуйтеся його виконання (усі члени ро­дини).

13.       Дитина повинна мати вдома певне доручення й відпові­дати за результат його виконання.

14.      Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дити­ни є єдність вимог до неї з боку всіх членів родини.

15.     Не  завищуйте  й  не  занижуйте   самооцінку  дитини. Оцінюйте її результати адекватно й доводьте це до її відома.

2. Як допомогти дитині 

відвідувати школу ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ?

Розповідайте позитивні історії зі свого шкільного життя Важливо сформувати в маленького школяра позитивне став­лення до школи. Якщо дитина хоче вчитися й упевнена, що в школі цікаво, тоді неминучий стрес, пов'язаний з новими пра­вилами та розпорядком дня, великою кількістю незнайомих лю­дей, буде успішно подоланий. Для цього якнайчастіше розпові­дайте своєму малюкові забавні історії зі свого шкільного життя.

Не робіть акцент на оцінках

Багато батьків припускаються грубої помилки, коли почи­нають лякати дитину: «Читай, а то двійки будеш приносити». Акцентуйте увагу дитини на процесі навчання (ти дізнаєшся ба­гато нового, у тебе з'являться нові друзі, ти станеш розумним), а не на результаті, на гарних оцінках, про які взагалі краще не згадувати, тим більше, що в першому класі їх не ставлять.

Не лякайте дитину школою

У жодному разі не починайте при дитині розмови про те, що в неї «закінчилося дитинство», не жалійте її: мовляв, біднесень­ка, починаються трудові будні.

Навіть жартома не лякайте школою. При маляті не слід та­кож обговорювати майбутні витрати, засмучуючись через доро­гу форму чи канцтовари.

Купуйте шкільне приладдя разом із дитиною Купувати портфель і все приладдя для школи потрібно ра­зом із дитиною, таким чином ви залучаєте її до процесу підго­товки до першого вересня. Хай дитина сама вибере собі пенал, ручки, олівці та лінійки, зошити з барвистим малюнком на об­кладинці. Прийшовши додому, не ховайте покупки в шафу — дайте їх дитині, щоб вона звикла до нових для неї речей. Хай вона збирає портфель, носить його по квартирі, розкладає на столі зошити та олівці, тоді прості вказівки вчителя на кшталт «Дістаньте червону ручку або зошит в лінійку» не становити­муть для маляти жодних труднощів: дитина чітко знатиме, де в неї що лежить.

Грайте в школу Хай усі іграшки вашої дитини підуть у перший клас, а найулюбленіша — стане вчителем. У такій грі можна по­яснити основні шкільні правила: як сидіти за партою, як від­повідати на уроці, як проситися в туалет, що робити на пе­рерві (п'ятнадцятихвилинні «уроки» повинні чергуватися з п'ятихвилинними «перервами»).

Навчіть маля користуватися годинником

Орієнтування в часі є необхідною для школи навичкою. Якщо ваша дитина ще не вміє користуватися годинником, навчіть її цього. Багато дітей легко орієнтуються за елек­тронним годинником. Дитина має знати, що означає чверть години, півгодини, через годину. Повісьте в дитячій кімнаті великий годинник (будь-який, головне, щоб дитина могла ді­знаватися за допомогою нього, котра година). Під час читан­ня, гри або їди можна поставити годинник на стіл і звернути увагу дитини на те, о котрій годині почалася дія та о котрій вона закінчилася.

Проводьте якнайбільше командних ігор

У школі є правила, які потрібно виконувати: сидіти за пар­тою, вставати, коли дозволить учитель, не галасувати. Без ро­зуміння цих елементарних законів дитині буде важко в 1-му класі. Щоб навчити малюка підкорятися й грати за правилами, використовуйте командні ігри. За допомогою них дитина засво­їть, що є правила, які слід виконувати, і що від цього залежить результат. Ще один важливий урок, який дають маляті командні ігри,— це спокійне ставлення до програшу.

                       Тренуйте увагу та пам'ять

Гра, що розвиває увагу: усім учасникам роздають однаковий текст і засікають час; гравці мають якомога швидше та якнайбільше знайти й викреслити букв «с». Спочатку гру - «заняття» проводять 10 хвилин, наступного дня — 15, поступово доводя­чи час «заняття» до тієї тривалості, яка є в школі. Коли дитина піде до школи, її не лякатимуть нескінченні півгодини занять. Якнайчастіше грайте у гру «Відвернись і назви». Розкладіть на столі іграшки. Нехай дитина розглядає їх упродовж однієї хви­лини. Потім вона має відвернутися й назвати іграшки, що ле­жать на столі. Ускладнюйте завдання: додавайте іграшки, скоро­чуйте час на запам'ятовування. Можна замінити одну іграшку іншою — дитина, повернувшись, має розповісти, що змінилося.

Збори першокласників from Оксана Назаренко

Батьківські збори на тему

"Як добитися слухняності від дитини"

Хід зборів

І. Вступ. Організація. Привітання.

ІІ. Основна частина.

1.     Як добитися слухняності від дитини.

Батько та мати дають життя дитині та живуть для її щастя. Найбільше щастя для батька та матері — чесне, гідне життя дітей, їх працелюбність, а в шкільні роки — старанність у навчанні.

Проблема батьків та дітей — одна із найскладніших у вихованні, у цієї проблеми стільки гранів, скільки перед нами дітей. Всі спроби сформувати виховний вплив на дитину зостануться даремними, якщо батько, мати не є тими людьми, які уособлюють моральну культуру та повноту життя дітей. Лише за такої умови, що в батька та матері є моральне право наказувати, всі повчання, призначені для дітей, можуть дійти до їх серця, викликати відповідні почуття, пробудити бажання бути хорошим.

Наказування з любов’ю оберігає та захищає дитину, вона з розумінням ставиться до вимогливості, строгості батька та матері, знає, що в поведінці недопустиме свавілля. Наказування без любові перетворює життя дитини на кару. І інша проблема: чим ніжніша та щедріша батьківська любов, тим мудрішою та більш досвідченою має бути воля. Любов без вміння наказувати, керувати бажаннями, особливо обмежувати бажання, перетворює дитину у капризну, свавільну істоту, на яку не буде ніякої управи.

Неслухняність — у переважній більшості випадків — порушення гармонії любові та волі.

Для дитини є дуже важливим суспільний, сумісний вплив, батька та матері як духовної співдружності, товариства. Любов та дружба, взаємна підтримка батька та матері є для дитини наочним прикладом, який вводить його у світ людських стосунків.

2.     Батько й мати – незамінні вихователі.

Батько та мати повинні доповнювати один одного. Але все ж найперші витоки, перше найтонше коріння морального розвитку дитини — у розумі, почуттях, душевних поривах матері. Людина у своєму моральному розвитку стає такою, яка в неї мати, точніше, яка гармонія любові та волі у її духовному світі. Мудрість материнської любові полягає у тому, що воля керує любов’ю та істинна людська любов одухотворяє головний стимул волі почуття відповідальності за майбутнє дитини.

Громадянин, воїн, мужня та непохитна людина, готова віддати життя за свою віру та переконання, починається з відданої, безкорисної та щедрої любові до матері. Мати не лише народжує, але і породжує. Вона породжує наше буття, одухотворяє життя духом свого народу, рідним словом, думкою, любов’ю та ненавистю, відданістю та непримиримістю. Мати творить неповторну людську особистість — ось у чому сенс, мистецтво та майстерність того, що має назву породження. Завдяки матері ми єдині зі своїм народом.

Справжня жінка-мати ніжна та тверда, мужня та безмежно добра, непохитна та дипломатична одночасно.

Але не можна заперечувати особливої ролі й особливого місця батька у вихованні дітей. Воно зумовлене його відповідальністю. Батько, що вміє бути відповідальним,— справжній чоловік; його воля стає силою, здатною дисциплінувати думки, почуття, пориви дітей. Стосунки в родині історично склалися так, що праця батька, яка має на меті турботи про здоров’я, життя, благополуччя дітей, стає основою його моральності. Чим бажаніша та радісніша ця праця, тим чистіший, шляхетніший образ його як чоловіка, батька. Його мужність полягає в умінні захищати, оберігати дітей та дружину. Моральний обов’язок, моральна відповідальність чоловіка вимагають від нього бути головним годувальником дітей та матері: обставини можуть скластися так, що у певні періоди праця матері повинна полягати лише у вихованні дітей.

Кожна дитина бажає бачити у своєму батькові риси, які створюють стійкі цінності — честь, гордість, достоїнство сім’ї. Пізнання моральних багатств у власному батькові — нічим незамінні уроки честі.

Інтереси батька та матері спрямовані на спільну мету: виростити дітей фізично та морально здоровими, гідними громадянами, розкрити їх здібності та дати їм відповідну освіту. Але вони досягають цієї мети кожен власними способами. Якщо старання матері, насамперед, зосереджені на збереженні здоров’я та сил своєї дитини, то старання батька спрямовані на те, щоб навчити дитину безстрашно витрачати їх на суспільну користь. Як правило, саме батько прищеплює дітям навички, що вимагають напруження, вольових зусиль, самовіддачі, виховує у них почуття обов’язку та відповідальності за доручену справу, виводить їх інтереси за поріг власного дому. Саме він у більшій мірі залучає своїх нащадків до суспільних турбот.

Батько виконує роль зв’язку, який сполучає: у суспільстві він виступає як носій сімейного начала та інтересу, а в домі — як носій суспільного. Цим він і доповнює матір, але не замінює її.

3.     Особливості виховання дитини в неповній сім’ї

Нерідко жінка ростить дітей без батька. Безсумнівно, це вимагає суттєво більших зусиль, і рідко вона обходиться без сторонньої допомоги. У цьому випадку роль батька має взяти на себе дідусь чи старший брат матері, а часом і добрий приятель. Тому що дітям конче потрібен зрілий приклад чоловічої поведінки.

У теперішній час мало кого із жінок влаштовує просто присутність чоловіка в домі. Вимоги до сучасного батька зростають рік від року. Саме батько повинен привчити своїх дітей до праці, праці напруженої, може, інколи навіть ризикованої. Він має допомогти побачити цілі в житті, близькі та далекі, навчити добиватися задуманого. В домі всі роботи, які не вимагають спеціальної підготовки, батько може виконувати разом із синами.

4.     Діти – щастя, створене вашою працею.

Прийде час, і батькові доведеться пояснити хлопчику фізіологічні особливості його організму, привчити до гігієни. А ще пояснити, як поводити себе з дівчатками, як заслужити їх повагу, увагу, як берегти їх честь та достоїнство. Ніякі книги не замінять довірливої бесіди батька із сином, як і матері з дочкою. Адже батько може застерегти сина від повторення власних помилок, які колись спричинили йому немало страждань.

Мистецтво батьків полягає в тому, щоб, не втрачаючи авторитету, не опускаючись до недбалої фамільярності у стосунках із дітьми, вміти сказати їм найнеобхідніше та бути впевненим, що тебе зрозуміють. А батькам, у свою чергу, необхідна впевненість: скрутно буде дорослим, молодші не злякаються, не заплачуть, а навпаки — приймуть на себе клопоти та піклування про благополуччя отчого дому.

Тільки у батьківському вихованні органічно зливається суспільне й інтимне. У цьому злитті й полягає гармонія щастя. Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо ви мрієте залишити після себе слід на землі — не обов’язково бути видатним письменником або вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків із своїх дітей.

Творення людини — найвище напруження всіх ваших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти — не тільки і не стільки джерело щастя. Діти — це щастя, створене вашою працею. Пам’ятайте це.

Щастя батьківства і материнства — не манна небесна, воно не приходить святковим гостем. Воно важке і вистраждане. Воно приходить тільки до тих, хто не боїться одноманітної, багаторічної праці — праці до самозабуття. Складність цієї праці полягає в тому, що вона, ця праця, являє соболю злиття розуму і почуттів, мудрості й любові. Це вміння, насолоджуючись нинішньою миттю, тривожно заглядати в майбутнє. Там, де втрачена ця мудра батьківська та материнська здатність, щастя стає маревом.

5.     Педагогічний практикум.

Батькам пропонується обговорити ситуації.

Ситуація 1

 «Андрійко прийшов додому радісний, збуджений. Мама була вдома, вона готувала обід і, як завжди, була зайнятою. «Мамо, мамо, мене обрали головою класу! А у класі в нас — 27 учнів. І я тепер за всіх відповідаю». Мама не підтримала розмови, вона послала хлопчика мити руки, стала розігрівати страву. За обідом Андрійко декілька разів намагався продовжити розмову, але реакція була одна: «їж, не відволікайся, бачиш, мені ніколи». — «Нічого більше не розкажу тобі!» — сказав Андрій та пішов до своєї кімнати».

Запитання до дискусії:

• Як ви думаєте, що відчував Андрійко до мами?

• Чому Андрійко образився на маму?

• Якою, з вашої точки зору, мала бути реакція мами на розповідь сина про його шкільне життя?

• Як би ви вчинили в аналогічній ситуації?

Ситуація 2.

«Мені — чотирнадцять років. У мене є тато, мама, молодший брат. Але кожен у нашій родині живе сам по собі. За стіл ми ніколи не сідаємо разом, а кожен їсть окремо. Ми нікуди не ходимо всією сім’єю, ні гуляти, ні в кіно. Одного разу ми купили квитки до цирку, але тато і мама відмовилися з нами йти. Тато не пиячить, любить працювати, допомагає мамі. Мама також дуже працелюбна. Але як вона до мене ставиться! Коли я намагаюся порадитися з нею, вона відповідає коротко: «Не знаю». Коли я хочу сама поцілувати маму, вона мене відстороняє: «Не люблю «телячих ніжностей»«. Радитися мені доводиться з бабусею (мамина мама). Бабуся у мене чудова, вона мене розуміє. Але бабуся старенька, багато у її житті було по-іншому, а мама могла б зрозуміти мене краще.

Я дуже заздрю своїй подрузі, бо в неї мама зовсім інша. Коли я буваю у них вдома, мама подруги завжди цікавиться моїми справами. Разом ми п’ємо чай, розмовляємо. Мама подруги розповідає про себе, я — про себе, про що мрію, якою хочу стати. Ця чужа жінка ставиться до мене з ласкою, а моя мама ні разу не назвала мене донькою. Моя мама дуже нестримана, кричить, часто докоряє мені, а іноді може і вдарити. При гостях може вилаяти, принизити, виставити напоказ мої недоліки. Я дуже ображена на свою маму, часто плачу...»

Запитання до дискусії:

• Що ви думаєте про батьків цієї дівчинки?

• Чи поділяєте ви їх думку з приводу виховання дочки?

• Якою може вирости дитина, коли батьки дотримуються таких принципів виховання?

• У чому ви бачите помилку батьків?

• Чи можна виправити цю помилку?

• Як, на вашу думку, можна виправити її? (Розповіді батьків по обміну досвідом.)

• Назвіть найголовніші, з вашої точки зору, критерії стосунків батьків та дітей-підлітків.

Ситуація 3.

«Живе в одному селі почесний трудівник-комбайнер. Часто портрети його вміщали в газетах, одного разу навіть біля дороги поставили стенд з великим портретом Івана Пилиповича й написали: «Ось із кого треба брати приклад». Був в Івана Пилиповича син, теж Іван. Любили мати й батько єдину дитину, та нерозумною була ця любов: задовольняли всі примхи Івасика. Купували все, що побажає дитина (так до чотирнадцяти років називали батьки сина). А син відчув, що він купається у променях батьківської слави, не зазнав ніяких труднощів — і виріс ледарем. Усе йому діставалося легко, але чим легше дістаються людині радощі в дитинстві й отроцтві, тим менше справжнього щастя знає вона в зрілі роки — задумайтесь над цією закономірністю, дорогі мати й батьку.

Учителі запрошували, бувало, Івана Пилиповича до школи, але йому все ніколи було то за домашньою, то за суспільною роботою.

Одного разу сталося нещастя: побив Іван свою однокласницю так, що лікаря довелося викликати. Послали за Іваном Пилиповичем: іди, батьку, скоріше, нещастя із сином. «Яке нещастя?» — тривожно запитав батько. Розповіли, в чому річ. Батько полегшено зітхнув: «Я думав, з ним якесь нещастя... Ніколи мені зараз у школу йти. їду на зліт ударників».

Увечері Івана Пилиповича все ж таки вдалося запросити до школи. Вислухавши схвильовану розповідь вихователя, не сказавши ЯІОДНОГО слова, він прийшов додому, побив сина, пояснюючи причину свого гніву: «Щоб мене в школу більше не викликали». А наступного дня Іван пішов у поле, узяв дві жмені грязі й заліпив очі на батьківському портреті...» (За В.О.Сухомлинським.)

Запитання до дискусії:

• Чи можна Івана Пилиповича, на вашу Думку, назвати гарним батьком? Поясніть, чому.

• Назвіть аморальні якості хлопчика Івана. Які причини їх формування?

• Чи важлива, з вашої точки зору, у вихованні дитини співпраця школи та батьків?

• Як ви думаєте, що відчував Іван Пилипович, слухаючи розповідь учителя про його сина? Що відчує батько, дізнавшись про останній ганебний його вчинок?

• Чи є, на вашу думку, шанси виправити негативні риси Івана-молодшого? Як це можна зробити?

• Які поради ви б дали батькові хлопця?

• З часу подій, описаних Сухомлинським, минуло декілька десятиліть. Як ви вважаєте, чи актуальні зараз проблеми виховання, яких торкнувся у своїй розповіді видатний педагог? Чому?

• Чи поділяєте ви думку, викладену у давньому японському прислів’ї: «Якщо бажаєш добра своїм дітям, дай їм трохи спізнати і холоду, і голоду»? Обґрунтуйте вашу відповідь.

ІІІ. Підсумки зборів

Сьогоднішню нашу зустріч хочеться закінчити словами відомого українського педагога Василя Сухомлинського: «Виховання дітей — це віддання особливих сил — сил духовних. Людину ми творимо любов’ю — любов’ю батька до матері, і матері до батька, любов’ю матері й батька до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини.

Прекрасні діти виростають у тих сім’ях, де мати із батько по-справжньому люблять одне одного і разом із тим люблять і поважають людей... У такої дитини — мир і спокій у душі, стійке моральне здоров’я, щиросерда віра в добро, віра в красу людську, віра в слово вихователя, чутливість до засобів впливу на людську душу — доброго слова й краси»

Здорове харчування дітей, або Що їдять відмінники-спортсмени

Автор: Марія Пелех, дитячий дієтолог

Чого найбільше бажають батьки своїм малюкам? Бути здоровими і розумними. Якщо діти не зовсім такі, шукають причини: погане здоров'я — наслідок поганої екології, поганої спадковості, поганих лікарів; важко вчитися — погані вчителі, нема здібностей, лінь тощо... А тим часом дитячі дієтологи та лікарі твердять: винуватцем поганого здоров'я та поганої успішності може бути... харчування дитини. Збалансоване харчування Головний мозок є дуже ви­багливим до їжі. Для нормального функціонування йому потрібно значно більше поживних речовин, ніж, наприклад, для нирок чи печінки. Проте й весь організм загалом, щоби бути здоровим, потребує якісного, збалансованого та різноманітного харчування. Все це, здається, азбучні істини, усі це знають, а тим часом кількість дітей з хронічними захворюваннями зростає в Україні такими темпами, що лікарі давно б'ють на сполох. Батьки мають розуміти: дитину слід не просто нагодувати, а нагодувати правильно. У щоденне меню дитини обов'язково мають входити: білки — головний будівельний матеріал для організму, що росте; вуглеводи і жири — основне джерело енергії; проте жири є важко перетравлюваною речовиною, най­легше засвоюються жири в кисломолочних продуктах. Щодо холестерину: усі знають про шкоду холестерину, а насправді він необхідний для дитячого організму, оскільки входить до складу клітин, бере участь в утворенні гормонів, а найголовніше потрібен для тканин головного мозку. Шкідливий не сам холестерин, а його надлишок, особливо для старших людей; вітаміни: вітамін А дбає про зір (у школі різко зростає навантаження на очі), ріст, слизові оболонки. Вітамін А є жиророзчинним, тому засвоюється краще і швидше, якщо фрукти чи овочі, що містять цей вітамін, поєднуються з молочними продуктами (містять легко перетравлюваний жир); вітамін С дбає про імунітет; брак вітаміну РР призводить до слабкості, млявості, швидкої втомлюваності; вітаміни групи В живлять нервову систему, забезпечують розвиток мозкових клітин; мінеральні речовини: най­важливішими є кальцій, фосфор, магній, які беруть участь у формуванні кісткової тканини; брак цих елементів призводить до порушення когнітивної функції мозку. Ці та інші мікроелементи засвоюються легше з молочних продуктів, ніж з овочів. антиоксиданти поновлюють пошкоджені клітини. "Дитяча кухня" Практично усі вищезгадані ре­човини, необхідні у раціоні до­шкільника, містяться у мо­лочних продуктах. Мало того,ці речовини у молоці ідеально збалансовані. З на туральним молоком не може змагатися жоден харчовий продукт. За словами видатного біолога І. Павлова, молоко — це продукт, виготовлений самою природою. Кисломолочні продукти у ряді випадків ще більш корисні, ніж молоко. Вони засвоюються легше та втричі швидше: цілковито перетравлюються протягом го­дини. А ще містять молочну кислоту — сильний антисептик, що знищує шкідливі бактерії. Попри те, кожен кисломолочний продукт має свої особливості. М'який сир виводить з організму надлишок холестерину, покращує мозкову діяльність, це чемпіон щодо легкості перетравлювання та засвоєння (саме тому дітям вжез 5-7 місяців рекомендують давати м'який сир). Кефір придушує гнильні процеси у шлунку та кишківнику, а також сприяє швидкому перетравленню інших продуктів. Кефір також є одним з продуктів дитячої кухні. Йогурт виводить з організму шкідливі речовини, підвищує імунітет та пригнічує хвороботвірну мікрофлору кишківника. Все це добре, скажуть батьки, але на що орієнтуватися, вибираючи молочні продукти? Як вибрати якісні молочні продукти? Якість молочного продукту залежить від молока: корисним є лише те молоко (та молочні продукти, приготовані з нього), що отримане від корови, яка паслася на пасовиську, причому ця корова має скубати травичку в екологічно чистому районі. Кисломолочні продукти мають містити певну кількість молочнокислих бактерій. За стандартами України, їх має бути не менше 10 в 1 грамі. Такі дані мають бути зазначені на упаковці. Мало того, ці молочнокислі бактерії мають бути живі. "Живий" йогурт, наприклад, не викликає алергії. Як визначити, чи є "живими" молочнокислі продукти, які ви купуєте? «Якщо на упаковці зазначено: кількість життєздатних бактерій в 1 куб. см становить не менше 10 — це означає, що до кінця терміну придатності в йогурті лишиться не менше 10 мільйонів живих мікроорганізмів на один мілілітр», — пояснила директор з виробництва молочної компанії Марія Вовк. Термін зберігання "живого" йогурту — до З тижнів, і чим менше — тим краще (довший термін можливий лише за умови термічної обробки продукту,під час якої життєздатні бактерії гинуть, а отже йогурт перестає бути власне йогуртом). У "живому" йогурті нема консервантів, а тому на упаковці має бути зазначена температура зберігання не нижче +4 градусів, отже такий йогурт зберігається в холодильнику. Здоров'я вам та вашим дітям! Матеріал розміщено з дозволу дитячого всеукраїнського журналу «Ангелятко» http://www.angelyatko.com.ua Ім'я вашої дитини Поради батькам Автор: Ніна Поліщук, психолог    Серед усіх живих істот на Землі лише людина дає імена і собі та навколишнім предметам. Споконвічний сенс називання — позначити суть, характерну особливість. Саме так тлумачиться ім'я у книгах Старого Завіту. Звичай давати новонародженим імена святих постав ще у перші століття християнської віри. При хрещенні Бог дає людині двох ангелів: ангел-хоронитель захищає від зла і нещасть, а ангел — святий покровитель, чиє ім'я носить людина, молиться за неї Богу, тому день пам'яті святого є днем іменин людини, днем ангела. Даруючи батькам дитину в певний день, Бог тим самим вказує на її ім'я, хоча право давати ім'я дитині належить батькам. Якщо вони хочуть, щоб дитина мала свого святого покровителя, то вибирають їй ім'я з місяцеслова, що містить імена святих. Віддавна дитину називали на честь святого, чий день припадав чи на день народження, чи на день хрещення, чи на дні у проміжках між ними, чи на 3 дні після призначеної дати хрещення. Отже, часто дні народжень та іменин збігалися — були в один день. І тому нині багато хто плутає ці поняття, називаючи уродинників іменинниками. Оскільки однакові імена можуть належати різним святим, то у місяцеслові такі імена зазначені кілька разів на рік. Тому днем іменин (днем ангела) вважається день пам'яті того святого, що припадає на день народження або є найближчим після нього. Наприклад, Івась, що народився 31 травня, має іменини 7 червня — на день спомину Івана Хрестителя, а Івасик, день народження якого є, наприклад, 1 лютого, святкує іменини 9 лютого — на день спомину Івана Золотоуста. Тож іменини у Івасиків, що народилися у різний час, будуть різними, і святі покровителі — теж є різні. Хоча бували випадки, коли батьки називали дитину на честь певного і святого, до якого молилися ще до народження дитини. І тоді іменини святкувалися у день спомину цього святого. У наш час при виборі імені часто керуються, на жаль, тільки красою чи модою. Нерідко люди не знають, що означає їх ім'я та ім'я їхньої дитини. Тим більше не знають дати своїх іменин і своїх святих і покровителів. Багато хто святкує свої іменини в день спомину святого, що увійшов у народний календар (наприклад: Андрія — 13 грудня, Миколи — 19 грудня, Петра і Павла — 12 липня тощо). А тим часом, Андрії, наприклад, залежно від дня народження, мають різні іменини і різних святих покровителів, адже 13 грудня і 13 липня — це день спомину Андрія Первозванного, 1 вересня — Андрія Стратилата, 15 жовтня — Андрія Константинопольського тощо. Хоча, звісно, можуть обрати собі святого покровителя Андрія Первозванного. Знати істинну дату своїх іменин потрібно не лише для того, щоб їх гучно відзначати. За кожним іменем стоїть історія земного життя святого, його характер, вчинки. "По імені — у житіє" — так вважалося у давнину. Ім'я викликає в уяві певний образ, а отже впливає на особистість, визначаючи її психологічні характеристики. Нерідко люди з однаковими іменами мають подібні характери. Отець Павло Флоренський вивчав зв'язок між іменами та характерами і вважав, що ім'я є найтоншою субстанцією, що визначає духовну сутність людини, а отже ім'я має вплив на її долю. Ім'я Олександр, писав о. Павло Флоренський, позначає оптимістів, людей легкої вдачі, ім'я Олена є сутністю жіночості, Микола — доброти, Костянтин — мінливості, непостійності, Василі зазвичай ховають почуття в собі, Петри — переважно тихі, спокійні, але вперті, з твердим характером, тощо. Значення імені, його "зміст" є свого роду ключем до характеру, долі. Наприклад, певні чесноти, як-от любов, терпіння, лагідність, закодовані в іменах Галина ("тиха"), Ірина ("мир, спокій"). Матір Ісуса Христа назвали особливим іменем Марія ("звеличена, пані над усіма"). Бувало, що змінити ім'я означало змінити свою особистість, свою долю. Коли Христос дав апостолу Симону ("слухати, почути") ім'я Петро ("камінь"), то цим показав, що покладає на нього місію стати підвалиною, каменем-основою церкви. Цим самим дав колишньому рибалці Симону особистість апостола Петра, перетворивши людину плотську на людину духовну. Люди, що вирішили присвятити своє життя Богу, беруть друге ім'я, бо зрікаються мирського життя і починають нове — духовне життя з новим же іменем, як символом зміни, оновлення. Отже, зміна імені передбачає зміну долі. Частково саме з цієї причини постав звичай, коли жінка, одружуючись, бере ім'я (прізвище) чоловіка. Колись змінювали свої імена актори та письменники, придумуючи собі псевдонім. Є діти, які самі міняють собі ім 'я, бо відчувають внутрішній дискомфорт. Моя тітка у 5-річному віці змінила своє ім'я Аліна на Лілю — дитина просто не озивалась на Аліну, тільки на Лілю. Лілею прожила усе своє 75-річне життя (а в паспорті так і лишилася Аліною). Зв'язок імені з особистістю існує, адже у кожному імені присутні лише йому властиві ознаки. Дитина ототожнює себе зі Світланою чи Денисом і переймає характеристики, пов'язані зі цим ім'ям. Цих характеристик може бути кілька, люди у давнину це знали, тож і давали по кілька імен своїм дітям. У католицькій церкві донині зберігся звичай давати 3 імені, у греко-католицькій — 2 імені. Нерідко при хрещенні дитини священик не знаходить вибраного батьками імені у місяцеслові і пропонує охрестити дитину другим іменем — канонічним християнським. Наші предки давали дітям два імені — під одним хрестили і зберігали його в таємниці від сторонніх, а на людях користувались другим іменем, часто неканонічним, вважаючи, що захищають дитя від "поганих очей", нечистої сили. Зв'язок імені з характером, долею, здоров'ям людини підтверджують і наукові дані. За даними психіатрів США, люди з незвичними дивними іменами схильні до неврозів та комплексів, а дитина з іменем, з якого сміються, змалечку перебуває у "глухому захисті", і це формує її характер відповідним чином. Існує кілька теорій, що намагаються пояснити зв'язок імені з особистістю з наукової точки зору: — Соціальна теорія: ім'я містить соціальну інформацію про його носія (походження, національність, віросповідання, головні риси характеру і темпераменту). З історії людства і своєї країни, з літератури дитина отримує інформацію про своїх тезків, бачить у них риси, властиві їй, або ті, які вона хотіла б мати, і це формує її характер. Крім того, отримуючи ім'я свого народу, дитина починає відчувати свою спорідненість з ним; з іншого боку, інтернаціональні імена формують відчуття "громадянина світу". — Емоційна теорія: ім'я — емоційний подразник. Одні імена звучать ніжно і м'яко, інші — суворо чи негарно. Від імені часто залежить перше враження при знайомстві, яке потім, звісно, може змінитися, але коли ім'я викликає негативну реакцію у багатьох людей, то це сильно позначиться на характері його носія. — Звукова теорія: ім'я — набір звуків різного тембру, а отже різних подразників для мозку. Однакові подразники збуджують однакові ділянки мозку, що формує подібні психологічні характеристики. Звуки свого імені ми чуємо щодня протягом усього свого життя, і ці звуки мають власну емоційну барву, викликають у нас певні асоціації та образи. Трохи історії: Красава, Кукуцаполь та Сервер Наші пращури називали своїх дітей за зовнішністю чи особливими прикметами (Красава, Білаш, Чорниш, Світлана, Рудана, Русана, Малуша, Брюхан, Лизогуб, Губар), характером (Добриня, Доброніга, Веселик, Веселина, Сміяна, Милюта, Крик, Шумило, Любим, Забава, Пискун) чи від часу, місця або обставин народження дитини (Бажана, Бажан, Ждан, Неждан, Нечай, Олеся ("лісова"), Весна, Найда, Дунай). Деякі з них дійшли до нас як прізвища. Також утворювали імена від побажань-заклинань, як-от Богдан (Богом даний), Людмила (людям мила), Станіслав (стань славним), Володимир (володій миром), Гремислава, Дзвенислава, Богумила, Віра, Влада, Воля, Надія, Любава. Іноді давали навмис­не незугарні імена — щоб захистити від "по­ганих очей" чи нечистої сили: Блоха, Баран, Павук, Кліщ тощо. Дівчаток нерідко на­зивали іменами рослин: Лілея, Квітка, Маківка, Мальва, Ружа, Рута, Цвітана, Яворина, Ялина. Після хрещення Київської Русі змінилися імена і спосіб іменування. Імена почали вибирати зі списку канонічних імен апостолів, проповідників та святих мучеників — з місяцеслова. Оскільки християнство зародилося в Іудеї, то до місяцеслова потрапило чимало давньоєврейських імен (Анна, Яків, Данило тощо), а що поширилося з Іудеї на Давній Рим та Давню Грецію — то багато грецьких та латинських імен. І всі ці імена, як колись імена наших пращурів, мають певне значення, як-от: Тарас — бунтар, Петро — камінь, Анна — благодать Божа, Пав­ло — малий, Софія — мудрість тощо. Для кожної епохи характерні свої імена. Після 1917 року більшовицька мода на скорочення слів перекинулась і на імена. У той час на світ з'явилися імена Вілор і Вілора (В. І. Ленін — організатор революції), Даздраперма (Да здравствует Первое мая!), Даздрасен (Да здравствует седьмое ноября), Даздрасмигда (Да здравствует смычка города и деревни), Придеспар (Привет делегатам съезда партии), Серп і Молот (так називали братів-близнюків), Кід (Комуністичний ідеал), Кукуцаполь (кукурудза — цариця полів), Тролебузина (Троцький, Ленін, Бухарин, Зинов'єв), а також Тракторина, Танкіст, Сталь, Ідея, Революція, Енергетика, Електрифікація, Барикада, Декрета, Шахта тощо. Після польотів перших космонавтів: Юрія Гагаріна, Валентини Терешкової — потроїлася кількість Юріїв та Валентин, з'явилися навіть Урюрвкос (Ура, Юра в космосі), Юралга (Юрий Алексеевич Гагарин), Ватерпежкосма (Валентина Терешкова — перша жінка-космонавт). На початку XXI ст. майже зникли популярні у 80-х роках імена Анжела та Жанна. У рік «помаранчевої революції» новонародженим масово давали ім'я Віктор. Нині деякі батьки називають дітей іменами героїв серіалів або придумують щось своє: в останні 2-3 роки бідолашних малят називали Ірис, Ратібор, Дарвін, Кармеліта, Графіеліта, Джасмін, Дарій, Есмеральда, Князь, Еллада, Домініка, Сандра, Емануель, Мімі, Мальвіна, Цариця, Лимон, Принцеса, Черешня, Золушка, Атлантида, Мадагаскар, Таймер, Сервер, Космос. Потрохи відновлюють свої позиції слов'янські імена, і тепер вже не є рідкісними такі жіночі імена, як Богдана, Влада, Власта, Владислава, Воля, Гаїна, Дана, Дарина, Дзвінка, Злата, Зоряна, Зореслава, Калина, Квітка, Лада, Мальва, Мирослава, Олеся, Оріана, Рада, Роксолана, Руслана, Сніжана, Ярослава та чоловічі — Богдан, Вадим, Всеволод, В'ячеслав, Владислав, Мирослав, Ростислав, Ярослав, Святослав, Станіслав та інші. Матеріал розміщено з дозволу дитячого всеукраїнського журналу «Ангелятко» http://www.angelyatko.com.ua Дотримання режиму дня Поради батькам Автор: Ангеляткова наука для батьків    Школа — це абсолютно нове життя для дитини, до якого вона має пристосуватися. Уникнути дискомфортної адаптації до шкільного життя неможливо, але полегшити її — обов'язок батьків. Початок шкільного життя передбачає не лише значне фізичне навантаження (треба висидіти довгий 35-хвилинний урок), а й величезну нервову напругу, адже шкільне навчання вимагає певного темпу засвоєння нових знань. Особливо важкими є перші дні (тижні, місяці — як для кого) у школі. У дітей може порушитися сон, апетит, виникнути роздратування, плаксивість, агресивність, невластива дитині балакучість або, навпаки, мовчазність. Ці прояви з часом зникають, але деякі діти довго не можуть адаптуватися до нових умов, починають хворіти, а хвороби ще більше послаблюють їх організм. Особливості адаптації у дітей залежать від стану їхнього здоров'я, психологічної та інтелектуальної готовності до школи. Сьогодні поговоримо про фізичну готовність дитини до школи, тобто про її здоров'я. Діти здорові, фізично витривалі, з високою опірністю (рідко, у легкій формі і недовго хворіють) легко переносять адаптацію, справляються зі шкільними навантаженнями. Тому насамперед слід створити умови для зміцнення здоров'я дітей. Чітке дотримання режиму дня привчає дитину до розпорядку: в однаковий час лягати спати, прокидатися, їсти, бавитися, займатися. При достатній тривалості нічного і денного сну (загалом 10-12 годин) діти не втомлюються, залюбки не лише бавляться, а й займаються та виконують нескладні домашні обов'язки. Не забувайте про свіже повітря - це справжня панацея від хвороб. Протягом доби приблизно 6 годин діти мають перебувати у стані активності, і щонайменше половину цього часу (3 год.) перебувати на свіжому повітрі. Отже режим дня дитини має включати ранкову зарядку, прогулянки (пішохідні, велосипедні, лижні), екскурсії, походи, легку фізичну працю, плавання тощо, і найбільша користь і для здоров'я, і для виховання буде тоді, коли це робиться спільно з батьками. Активність на свіжому повітрі природнім шляхом загартовує дитячий організм, а отже підвищує його опірність до недуг. Таким чином, дотримання режиму є запорукою успішного навчання і виховання. Насамперед режим має бути доцільним і розумним, тобто правила, які ви встановили для своєї сім'ї, мають бути корисними та зручними для вас і вашої дитини, а не такими самими, які завели у себе ваші друзі. Другою важливою умовою режиму є його постійність. Якщо ви сьогодні домоглися від дитини дотримання певного правила, то маєте вимагати цього і завтра, і післязавтра, завжди. Непостійність робить режим безглуздим і навіть завдає шкоди вихованню. Винятки з дотримання режиму дня допускаються лише в рідкісних випадках через надзвичайні обставини. Порушення режиму, чим би воно не було спричинене, слід обов'язково відзначити: «Сьогодні ти не зробив цього, бо ..., але завтра обов'язково зробиш». Якщо ви промовчите, дитина може подумати, що ви забули про невиконані правила, а отже вони не такі вже й важливі. Вимагаючи від дитини дотримання режиму, батьки самі мають дотримуватися певних правил, показуючи дитині приклад. Якщо ви забороняєте дитині читати чи дивитися телевізор за їдою, то й самі не повинні цього робити. То яким має бути режим дня першокласника? Розглянемо робочий день школярика. Підйом. Будити дитину слід приблизно о 7 годині ранку. Наступна година витрачається на ранкову гімнастику і водні процедури та сніданок. Всі дії виконуйте весело, придумайте щось цікаве. Сніданок. Малюку потрібен легкий сніданок — чай, печиво, фрукти, оскільки о 10.00 в школі буде другий, гарячий сніданок. Дорога. Ви повинні показати школярику найбезпечніший шлях до школи. Долаючи його разом, нагадуйте про дотримання правил вуличного руху, пограйте в гру «Сьогодні ти ведеш мене до школи», «Переведи мене через дорогу» тощо. Заняття в школі тривають до 12.30. Перерва між шкільними заняттями і виконанням домашніх завдань має бути 3-3,5 год. Дитина обідає, відпочиває (деякі діти потребують денного сну протягом 1-2 годин), займається улюбленими справами, гуляє. Перебування на свіжому повітрі — обов'язкове (загальна рекомендація — не менше 3 годин на день). Домашні завдання. Обладнаний для дитини зручний робочий куточок сприяє зосередженості. Привчайте дитину підтримувати в ньому порядок, так виховаєте акуратність і відповідальність. Світло має падати на стіл зліва. Меблі важливо підібрати відповідно до зросту першокласника. Тривалість заняття не повинна перевищувати 30 хвилин. Перерви — по 5-10 хвилин. Вечірній відпочинок. Це час для задоволення особистих інтересів і нахилів малюка. Дитина має бути впевненою, що матиме час для спілкування з батьками, друзями, для читання улюблених книжок, перегляду телепередач, заняття спортом, конструюванням. Увага! Лікарі і психологи радять дивитися телепередачі не частіше З разів на тиждень, не більше 1 години на один раз. Вечеря має бути легкою, корисною. Перед сном малюк має скласти до портфелика все, що необхідно для завтрашніх занять, підготувати одяг, взуття на наступний день. Сон. Вкладайте школярика спати не пізніше 21.00. Щоб забезпечити глибокий сон, привчайте дитину щодня лягати і вставати в один і той самий час. Якщо це можливо, влаштовуйте перед сном 20-30-хвилинні прогулянки на свіжому повітрі. Звісно, для свого малюка ви скоригуєте запропонований режим відповідно до його індивідуальності. Матеріал розміщено з дозволу дитячого всеукраїнського журналу «Ангелятко» http://www.angelyatko.com.ua Безпека вашої дитини Поради батькам Автор: Ангеляткова наука для батьків    Сучасне життя, особливо у містах, стає дедалі складнішим і небезпечнішим для дитини. Щільний потік транспорту на вулиці, "злочинці за кермом", що їдуть на червоне світло, "лагідні" незнайомці, ліфти, під'їзди... Як вберегти дітей від небезпеки? Єдиний вихід -виробити у неї навички безпечної поведінки. Прогулянка — ідеальний час для цього. Звісно, 5-7-річні діти важко сприймають (або й зовсім не сприймають!) "голі" слова і поради про те, як поводитися у небезпечній ситуації. А розповідаючи дитині усілякі "жахи" про те, що з нею може статися, ви доведете її до неврозу. Що ж робити? Бавитись і програвати конкретні ситуації, які ви побачили на вулиці. Безпека на дорозі Корисно, наприклад, пограти у гру «Я веду маму (тата, бабусю)». Дитина переводить дорослого через вулицю, дивиться за машинами і вирішує, коли можна спокійно йти. Ця гра пробуджує самоповагу, відповідальність, розважливість, що згодом стане корисною звичкою. Почувши, як вищать гальма, ви можете розказати, що відчуває водій, коли перед машиною раптом вибігають на дорогу пішоходи чи виїжджають велосипедисти. Поясніть, що всі люди різні, і серед водіїв, так само як і серед пішоходів, є немало людей, які створюють небезпеку для інших, бо порушують правила. А ще дорога буває слизькою, мокрою, і тоді водій просто не може швидко загальмувати (спитайте дитину, чи може вона одразу зупинитися на ковзанці?). Поясніть також, що водити машину є важко, бо це вимагає постійної уваги (спитайте дитину, скільки часу вона може безупинно розв'язувати інтелектуальні завдання?), а тому водій може бути втомленим, відволіктися. Ще раз наголосимо найкраще такі бесіди проводити на конкретних прикладах: ви з дитиною побачили, як хтось перебігає вулицю на червоне світло, чи машина їде надто швидко, чи малий велосипедист виїхав раптом з брами на вулицю, чи хтось переходить дорогу перед великою припаркованою машиною, не бачачи, відповідно, чи їде зліва машина, тощо. Бажано після бесіди програти таку конкретну ситуацію: дитина буде "машиною", а ви "пішоходом", або навпаки, тощо. А коли дитина піде до школи, треба спільно з нею пройти маршрут, пояснивши і "зобразивши", як вона має поводитися на вулиці. Можна намалювати карту маршрут, яким дитина йтиме до школи. Так роблять у Болгарії. Разом з дитиною батьки проходять по карті-маршруту по усіх перехрестях, дивляться на усі світлофори і пішохідні переходи, визначають разом, за якими ознаками можна впізнати машину, яка може проігнорувати червоний сигнал світлофора. Для дитини це гра, але в Болгарії такими іграми батьки зменшили дитячий травматизм на дорозі у 4 рази! "Лагідні" незнайомці Небезпечні для дитини не лише машини, що мчать вулицею. Машина може пригальмувати поряд: — Дівчинко, як мені доїхати до...? Хлопчику, хочеш покататися? Для дитини має бути незаперечним правилом: ніколи не розмовляти з незнайомцями. Варіанти заманювання можуть бути найрізноманітніші, і дитина має це знати. Вона має негайно відійти туди, де є багато людей. Зазвичай злочинці, якщо їм не вдасться "розговорити" дитину, не переслідують її, а починають шукати іншу жертву. Можна згадати казку про Червону шапочку, пояснивши, що то в казці Вовка зразу можна було впізнати, а в житті злочинці виглядають аж ніяк не страшними і небезпечними злочинцями, зазвичай, це дуже добрі, лагідні й ввічливі "дядечки" і "тітоньки". Поясніть, що "погані дорослі" часто виглядають добрими і обманюють дітей, коли просять їх, наприклад, врятувати кошеня, чи допомогти, чи коли пригощають або дарують солодощі або іграшки. Домовтеся з дитиною, що вона має обов'язково спитати дозволу у мами чи тата, перш ніж піде з кимось чи візьме подарунок. А для незнайомця найкраща відповідь: "Мені не дозволяє мама", "Я мушу спитати дозволу у тата", "Он там мій тато, я зараз у нього спитаю" — якщо ситуація склалася у людному місці тощо. Попередьте дитину, що її можуть спровокувати: "Я думав, ти великий, а ти мамусин мазунчик, дозволу питаєш" або "Я запитував у твоєї мами, вона тобі дозволила". Скажіть дитині, що такі слова — найперша ознака, що це "погана" людина, яка бажає їй зла. Запитайте у дитини, чому Вовку вдалося так легко проникнути до Бабусиної хати? Нехай дитина сама дійде висновку, що чужим не можна давати адресу, телефон, ключі тощо. До речі, поясніть, що по телефону цієї інформації також не можна давати, і взагалі не слід розмовляти з незнайомцями і по телефону, а тим більше говорити, що "мами нема вдома". Програйте ситуацію, ніби ви незнайомець (змініть голос) і телефонуєте, коли батьків нема вдома. Дитина має запитати, хто говорить, і сказати, що мама (тато) зараз зайняті і передзвонять самі. Поясніть дитині, що найбільша небезпека чигає на неї у безлюдних місцях: пустирях, підвалах і горищах, лісопосадках, парках, новобудовах, покинутих будинках тощо. Можна подивитись разом телепередачу про зниклих дітей. Тільки не розповідайте жахів у деталях, щоб не залякати дитину. Надто страшні історії можуть призвести до протилежного результату: навіяний батьками страх просто паралізує дитину у небезпечній ситуації, і вона нічого не робить для свого порятунку. Власне, батьки мають навчити дітей конкретним діям у небезпечних ситуаціях за допомогою рольових ігор. Поясніть, що в ліфті не можна їхати самому чи з чужими. Чужий може скривдити, ліфт може застрягти. Порадьте, як чемно відмовитися, якщо запросять їхати разом у ліфті: "Дякую, мені невисоко", "Дякую, я ходжу пішки", "Мені не дозволяє мама" тощо. Адже дуже часто діти погоджуються на сумнівні пропозиції, бо не вміють ввічливо відмовити; дорослому. Невтомно пояснюйте, що мама чи тато ніколи не пришлють за своїм малюком в дитсадок чи в школу чужого, вони прийдуть самі. Скажіть дитині: якщо чужий силоміць тягтиме її до ліфта, у машину, у браму тощо, вона повинна щосили кричати: «Це чужий дядько! Подзвоніть моїй мамі! Я — (ім'я)» — щоб перехожі не подумали, що це сімейна сцена. Скажіть, що вона має робити абсолютно усе: кусатися, битися, дряпатися — усе, що недозволено в нормальному житті. Незле і прорепетирувати цю ситуацію — нехай дитина покаже, як голосно вміє кричати. "Знайомі незнайомці" За статистикою, у США 60% жінок у дитинстві зазнали сексуальних домагань. Це не означає, що їх усіх зґвалтували. Ні, їх "торкалися" у інтимних місцях дорослі чи старші діти. І майже у 70% випадків — це були знайомі їхніх батьків: друзі, сусіди, далекі й близькі родичі, колеги по роботі тощо. І в переважній більшості випадків батьки так і не довідалися, що люди, яким вони довіряли, робили з їхньою дитиною, бо вона їм цього так ніколи і не розповіла. Бо їй було соромно. Бо вона почувалася винною. Бо вона боялася. Бо знала, що їй не повірять. Навряд чи в Україні ситуація набагато краща, просто у нас не проводили таких досліджень. Не думайте, що це минає для дитини безслідно, навіть якщо вона дуже мала, щоб зрозуміти, що з нею зробили. Цей спогад ніколи не зникне, і через якийсь час вона все зрозуміє. Не думайте, що серед ваших близьких і знайомих не може бути збоченців — ви не знаєте цього точно, тому що зазвичай вони виглядають як виховані, освічені, нормальні люди. Пам'ятайте: такі люди можуть бути також серед лікарів, вчителів, тренерів, завгоспів тощо — усіх, хто працює в дитячих закладах. З перших років життя привчіть малюка до того, що його тіло належить тільки йому, і ніхто не має права торкатися його без дозволу малюка. Не цілуйте і не пригортайте дитину, якщо вона цього не хоче цієї миті. І ніколи не дозволяйте цього робити іншим людям, і рідним у тому числі — бабусям, дідусям тощо. Як вберегти дитину і водночас не посіяти в її душі недовіри до всіх людей взагалі? Поясніть, що майже ніхто зі знайомих і незнайомих дорослих не хоче дитині зла. "Поганих" є дуже мало, і зовсім необов'язково, що дитина їх зустріне. Але упізнати "поганого" неможливо, бо вони виглядають як "хороші". Тому про всяк випадок ні з ким нікуди ходити не можна — лише з дозволу батьків. Розкажіть дитині, як "погані" заманюють дітей: пригощенням та іграшками; обіцянкою показати щось цікаве — щенят, кошенят, мультики, цікаву гру на комп'ютері тощо; проханнями про допомогу; посиланнями на батьків ("Мене по тебе послала мама..."). Не розповідайте подробиць про те, що "погані" можуть зробити дитині, але скажіть, що це дуже страшно. Якщо дитина, не спитавши дозволу, пішла з двору, до сусідів, до друзів — покарання має бути суворим: слід надовго заборонити їй прогулянки (чи зустрічі з друзями, ігри, мультики тощо). Потурання у цьому питанні відгукнеться вам страшними переживаннями, коли дитина досягне підліткового віку і ви не знатимете, де вона, з ким, чи взагалі ще жива. І найголовніше: Зробіть усе можливе, щоб дитина вам довіряла. Розповіді дитини про себе і про події в її житті допоможуть вам визначити, наскільки дитина адаптується до різних ситуацій і чи може себе захистити. Тільки таким шляхом ви можете довідатись, чи є серед її оточення збоченці, і вжити заходи для її захисту. Тому, як би не були зайняті, ви маєте завжди вислухати дитину, якщо вона хоче вам щось розказати. А якщо ваша дитина не має потреби розповідати вам про свій день, то ви маєте самі викликати її на розмови. Найкращий спосіб — розповісти якийсь випадок зі свого дитинства чи з дитинства ваших рідних або друзів. Дітям це надзвичайно цікаво: "виявляється, коли моя мама (мій тато) були такими маленькими, як я, з ними також траплялися страшні, неприємні, смішні історії!". Тільки маючи постійний контакт з дитиною, ви можете оцінити, наскільки вона самостійна, наскільки потребує вашого контролю та опіки, наскільки їй можна довіряти, скільки "волі" їй можна давати. Майте на увазі: якщо дитина не має контакту з батьками, то шукає його у інших людей і поза домом. Цим часто користуються злочинці. Отже, мета "безпечного" виховання — прищепити дитині впевненість у тому, що якщо вона буде дотримуватися певних правил поведінки, з нею не станеться біди, а якщо й виникне небезпечна ситуація, то знайде з неї вихід, адже батьки навчили її, як це робити. Матеріал розміщено з дозволу дитячого всеукраїнського журналу «Ангелятко» http://www.angelyatko.com.ua